Стратегії реалізації маніпулятивного впливу у діалогічному мовленні та їх відтворення при перекладі

Abstract

З усіх форм прямого мовлення, що використовуються в художній прозі, діалог найбільшою мірою відображає особливості побутової розмовної мови. У діалозі міститься різноманітніші, ніж у авторському розповіді синтаксичні конструкції, що передають живі інтонації розмовної промови. Діалог спрямований на передачу розмовної мови: велика кількість розмовних виразів, просторіччя, широке використання емоційно-експресивної лексики та синтаксичних засобів (простих та безсполучникових речень), важлива роль інтонації. Таким чином, справжнім адресатом художнього діалогу є читач, який у певний момент повинен зрозуміти художній задум автора. Тема діалогу виникає не стихійно, а з волі автора. Тому в художньому творі рідше, ніж насправді, зустрічаються розмови, що належать до побутових ситуацій і частини розмови, які використовують люди у повсякденному житті (вітання, питання про здоров'я і т.д.). Також суттєвими є функціональні особливості художнього діалогічного мовлення. Художнє діалогічне мовлення є взаємопов'язаною системою функцій, ядро яких складають: естетико-комунікативна, сюжетоутворююча, текстоутворююча, характерологічна, оцінна функції. Переклад діалогів у художньому тексті з англійської на українську може становити проблему для перекладача. Художній діалог сприймається як імітація розмовної мови, у ньому сконцентровані найбільш типові її риси. В процесі перекладу діалогу враховується низка чинників. По-перше, діалог передає характер персонажа, розкриває його образ. По-друге, у діалозі проявляється як розвиток сюжету, так й авторське бачення проблеми. Невербальний компонент є національно обумовленим; засоби невербальної комунікації дають уявлення про культурні особливості народу. Передача невербального компонента вимагає від перекладача глибоких лінгвокультурних та екстралінгвістичних знань. Тільки за таких умов вдасться передати оригінальний текст у неспотвореному вигляді, зберегти первісний авторський задум, інтерпретацію образів персонажів. У такому разі доцільно говорити про прагматичну адаптацію тексту оригіналу до особливостей картини світу носіїв мови, на яку здійснюється переклад.