Архітектурно-просторова організація сакральних комплексів історичної Волині

Abstract

Обґрунтування напрямку дослідження. Дослідження присвячене аналізу сакральних комплексів Волині як важливої складової містобудівної, архітектурної та духовної спадщини регіону та об’єкта збереження і реставрації. Сакральні комплекси одна з найяскравіших сторінок в історії українського народу – мають величезне художньо-естетичне, науково-пізнавальне, просвітницьке та культурно-освітнє значення. Зважаючи на величезні масштаби руйнацій, яких зазнала культурно-історична спадщина України впродовж ХХ століття, зростає духовна та культурно-просвітницька роль храмів та монастирів у житті країни. Відтак реставрація, реконструкція та відбудова пам’яток архітектури стає дієвим інструментом духовного і національного розвитку, відродження самосвідомості українського народу. Монастир був завжди провідним осередком духовного, культурного, та політичного життя, виконував освітянські функції та формував урбаністичне обличчя міста. В архітектурі та структурі монастирів, що були великими містобудівельними комплексами і немов би відтворювали місто в мініатюрі, відобразилась вся складна історія розвитку архітектури, культури, політичного життя та міжконфесійних відносин. В останні роки зріс інтерес до історико-архітектурної спадщини та внутрішніх закономірностей побудови храму як уособлення сакрального простору, що зумовило необхідність пошуку шляхів розвитку української сакральної архітектури. Визначився підхід до розуміння архітектурно-просторової організації сакральних комплексів як цілісної системи, що формується об’ємно-просторовими та розпланувальними елементами, об'єднаними специфічними канонічними закономірностями побудови. Відтворення сакральних комплексів у наш час набуває значення самостійного виду науково-проектної діяльності. З огляду на це врахування особливостей архітектурно-розпланувальної організації історичних сакральних комплексів є важливим чинником не лише для проведення реставраційних робіт, але й для спорудження нових сакральних будівель та комплексів. Врахування історичних аспектів є необхідним при дослідженні теоретичних засад формування сакральних комплексів, що має велике значення для процесу професійного навчання архітекторів. Особливо цікавим в аспекті зазначених проблем є регіон історичної Волині: колишні повіти Луцький, Володимирський, Дубенський; міста Володимир-Волинський, Луцьк, Дубно, Рівне, Острог, Кременець, Клевань, Олика та інші, які розташовані на пограниччі Заходу і Сходу і репрезентують співвідношення місцевих (автохтонних) та запозичених рис у формуванні сакральних комплексів. В даному дослідженні в ролі сакрального комплексу як наукової категорії виступають об’єкти двох типів: а) монофункційні (репрезентовані окремими храмами з прилеглою територією), б) поліфункційні (архітектурно-містобудівні комплекси, які, окрім храму чи собору, включають об’єднані в межах певної території різнофункційні за призначенням споруди). Ці об’єкти в даному дослідженні розглядаються як складні системи функціонально, структурно та ієрархічно взаємопов’язаних споруд, підпорядкованих ландшафтно-топографічним, містобудівним та конфесійним вимогам. Поряд з давньою забудовою та швидким темпом зміни об’ємно-плану-вальної структури, індивідуальність та своєрідна архітектурно-просторова організація історичних містобудівельних сакральних комплексів Волині, а також питання взаємозв'язків форми та середовища набирають все більшої актуальності та потребують поглибленого вивчення. Виходячи з викладеного вище, ретроспективний аналіз ґенези та еволюції архітектурно-просторової організації сакральних комплексів Волині є одним з актуальних завдань історії архітектури, який дозволить: – вдосконалити наукову базу збереження та подальшого розвитку історично сформованих сакральних комплексів Волині; – сформувати наукові засади охорони та розвитку сакральної споруди у взаємозв'язку з історичним контекстом на основі виявлених рис наступності в оточуючому архітектурно-просторовому середовищі; – передбачати напрямки трансформації монументальної форми сакральних комплексів та їх архітектурно-просторової організації з урахуванням усталених закономірностей побудови, виявлених в процесі аналізу.