Трансформація ідеї "золотої вольності" в українських поетичних панегіриках доби бароко

Abstract

Поняття «золотої вольності» – центральне ядро політичної культури Речі Посполитої та ідеології сарматизму – стало вагомим чинником у формуванні державницького устрою Гетьманщини. Відповідно воно знайшло відбиття в українській бароковій літературі, на що вже звертали увагу Санте Ґрачотті, архиєпископ. Ігор Ісіченко, Наталія Пилип’юк, Леонід Ушкалов та ін. Ідея рівних прав для всієї шляхти перетворюється в Україні на прагнення козацької старшини здобути ті самі привілеї, права й вольності, які мала польська еліта. Крім того, за спостереженням Наталії Пилип’юк, «золота вольность» – популярна тема для риторичних вправ європейських неолатинських підручників ХVІ–ХVІІ ст.. Опрацювання ідеї «золотої вольності» в українській бароковій поезії засвідчене чи не найвідомішим панегіричним твором – «Віршами на жалосний погреб зацного рицера Петра Конашевича Сагайдачного» (1622), на що вказують у своїх розвідках згадані вище дослідники.