Елементи сучасної урбоекології

Abstract

Обґрунтовуються елементи наукових засад та методології оптимізації міської інфраструктури в контексті оцінки впливу на довкілля із застосуванням технологій оцінювання стану і прогнозу розвитку урбанізаційних процесів, моделювання сценаріїв формування урбоінфраструктури, зниження показників фізичного і хімічного забруднення, розроблення рекомендацій щодо оздоровлення міського середовища, вдосконалення освітньо-навчальних програм для формування екосвідомості. Сьогодні відбувається стихійний, несистемний розвиток урбоінфраструктури, без врахування екочинників та стану довкілля, що погіршує умови проживання людини, сприяє виникненню психофізичного дискомфорту та соціальної напруги, негативним чином змінює характеристики урбоекосистем. Такий стан речей, окрім психологічних чинників та мотивів швидкої наживи, інерції функціонування старої інфраструктури, ослабленням контролюючих механізмів в сфері дотримання умов ДСТУ, пояснюється недостатнім розумінням та неврахуванням важливості стану довкілля для гармонійного розвитку міста і його мешканців, вигідності в стратегічній перспективі підтримання екорівноваги та максимально можливої природності довкілля в умовах техносфери. В той же час, наявні розробки в сфері, інноваційної політики, теоретичні та прикладні дослідженні з екології, санітарної медицини, а також світові практики містобудування дозволяють формувати нову систему екологічних критеріїв містобудування та комплекс показників стану урбодовкілля, застосовувати нові технічні та інноваційні рішення для оздоровлення міст і їх збалансованого розвитку. Важливим аспектом, який потребує окремого розгляду, є формування нового світогляду громадян на засадах збалансованого, невиснажного розвитку і використання природних ресурсів в стратегічній перспективі, та підготовка фахівців в сфері екосистемного управління міським господарством, збереження природних екосистем та біорізноманіття міст. Робоча навчальна програма щодо збереження біорізноманіття затверджена в Російській Федерації; в Україні згадані підходи ще не набули ні розвитку, ні впровадження. Таким чином, міста розглядаються як складні урбоекосистеми, які потребують просторової та функційної оптимізації параметрів довкільної всіх своїх складових.

Обґрунтовуються елементи наукових засад та методології оптимізації міської інфраструктури в контексті оцінки впливу на довкілля із застосуванням технологій оцінювання стану і прогнозу розвитку урбанізаційних процесів, моделювання сценаріїв формування урбоінфраструктури, зниження показників фізичного і хімічного забруднення, розроблення рекомендацій щодо оздоровлення міського середовища, вдосконалення освітньо-навчальних програм для формування екосвідомості. Сьогодні відбувається стихійний, несистемний розвиток урбоінфраструктури, без врахування екочинників та стану довкілля, що погіршує умови проживання людини, сприяє виникненню психофізичного дискомфорту та соціальної напруги, негативним чином змінює характеристики урбоекосистем. Такий стан речей, окрім психологічних чинників та мотивів швидкої наживи, інерції функціонування старої інфраструктури, ослабленням контролюючих механізмів в сфері дотримання умов ДСТУ, пояснюється недостатнім розумінням та неврахуванням важливості стану довкілля для гармонійного розвитку міста і його мешканців, вигідності в стратегічній перспективі підтримання екорівноваги та максимально можливої природності довкілля в умовах техносфери. В той же час, наявні розробки в сфері, інноваційної політики, теоретичні та прикладні дослідженні з екології, санітарної медицини, а також світові практики містобудування дозволяють формувати нову систему екологічних критеріїв містобудування та комплекс показників стану урбодовкілля, застосовувати нові технічні та інноваційні рішення для оздоровлення міст і їх збалансованого розвитку. Важливим аспектом, який потребує окремого розгляду, є формування нового світогляду громадян на засадах збалансованого, невиснажного розвитку і використання природних ресурсів в стратегічній перспективі, та підготовка фахівців в сфері екосистемного управління міським господарством, збереження природних екосистем та біорізноманіття міст. Робоча навчальна програма щодо збереження біорізноманіття затверджена в Російській Федерації; в Україні згадані підходи ще не набули ні розвитку, ні впровадження. Таким чином, міста розглядаються як складні урбоекосистеми, які потребують просторової та функційної оптимізації параметрів довкільної всіх своїх складових.