Трагізм долі українського Бальзака

Abstract

В українському літературознавстві багатоаспектно опрацьовано творчість М. Зерова, І. Нечуя- Левицького, Марії Загірньої. Однак проблему прижиттєвого забуття, знецінення українського Бальзака, як назвав Івана Семеновича О. Білецький за потужний внесок у розвиток української літератури, комплексно не досліджено. У статті розглянуто буттєві обставини останніх років письменника у контексті тодішніх політичних подій; наведено підтвердження з архівних документів. Здійснено порівняння некрологу «Іван Нечуй-Левицький» М. Зерова та «Спогадів про Нечуя-Левицького» Марії Загірньої, що дало підстави констатувати той факт, що їхні автори водночас проводжали І. Нечуя-Левицького в останню дорогу. Однак Микола Костьович опублікував прощальне слово у 1918 р., а Марія Миколаївна – через 6 років. У загальномистецькому контексті розглянуто вірш М. Зерова «Брама Заборовського» (1930 р.). Особливо цінним для історії, дослідника літератури, поціновувача культурної спадщини є пошук і збереження архівних матеріалів, у дослідженні зазначено, де вони нині зберігаються. Наголошено на тому, що спогади сучасників, їх фіксація та трактування подій є важливими як документи епохи, цінним джерелом =дослідження творчості письменника у контексті загально- людської культури. Автори вказують на реалії 80-річного І. Нечуя-Левицького, який змушений був жити у закладі-притулку для немічних, самотніх і безнадійно хворих, відчувати принизливі глузування від заможних «господарів життя», харчуватися однією булочкою в день, пережити відмову від себе рідних. Вдова Бориса Грінченка – Марія Миколаївна – опікувалася долею митця, за її клопотань було здійснено прижиттєве перевидання творів письменника, що підтримало його на деякий період; Центральна Рада призначила пенсію (проте уже занадто пізно). Для дослідника літературної спадщини важливо вивчення не лише спогадів сучасників митця, але й обставини епохи, в якій жив і творив письменник, наприклад, як вплинули погляди І. Нечуя-Левицького щодо тодішнього українського правопису на долю його літературних творів. Усі такі шкіци теж є важливими елементами загальнолюдської культури, а вшанування духовного надбання є не лише завданням учених, але й моральним обов’язком кожного.

The works of M. Zerov, I. Nechuy-Levytsky, and Maria Zahirnaya have been studied in many ways in Ukrainian literary criticism. However, the problem of lifelong oblivion, the devaluation of the Ukrainian Balzac, as called by Ivan Semenovich O. Biletsky for his powerful contribution to the development of Ukrainian literature, has not been comprehensively studied. The article considers the existential circumstances of the writer’s last years in the context of the then political events; confirmation from archival documents is given. A comparison of the obituary “Ivan Nechuy-Levytsky” by M. Zerov and “Memoirs of Nechuy-Levytsky” by Maria Zahirna was made, giving grounds to state the fact that their authors at the same time accompanied I. Nechuy-Levytsky on his last journey. But Mykola Kostyovych published a farewell speech in 1918, and Maria Mykolayivna in 6 years. M. Zerov’s poem “Zaborovsky’s Gate” (1930) was considered in the general artistic context. Especially valuable for history, researcher of literature, connoisseur of cultural heritage is the discovery and preservation of archival materials, the study indicates where they are now stored. It is emphasized that the memories of contemporaries, their fixation and interpretation of events are important as documents of the era, a valuable source for studying the work of the writer in the context of universal culture. The authors point to the realities of 80-year-old Nechuy-Levytsky, who was forced to live in an orphanage for the weak, lonely and hopelessly ill, to feel humiliating ridicule from wealthy “masters of life”, to eat one bun a day, to experience self-denial. Borys Hrinchenko’s widow, Maria Mykolayivna, took care of the artist’s fate, and at her request a lifelong reprint of the writer’s works was made, which supported him for some time; The Central Rada has appointed a pension (but it is too late). For a researcher of literary heritage it is important not only to study the memories of the artist’s contemporaries, but to pay attention to the circumstances of the era in which the writer lived and worked, for example, how the views of I. Nechuy-Levytsky on the then Ukrainian spelling influenced his literary works, in particular. All such sketches are also important elements of human culture. And honoring spiritual heritage is not only the task of scholars, but also the moral duty of everyone.